Статистичний аналіз виробництва соняшнику

Соняшник – основна олійна культура в нашій країні. Олія — найбільш поширена в нашій країні харчова рослинна олія, яка широко використовується також при виготовленні маргарину, в консервній промисловості, для видобування оліфи, в виробництві олеїнової кислоти та стеарину. Зола стебла соняшника містить біля 4% фосфорної кислоти і до 36% оксиду калію, її використовують для виробітку поташа і в якості добрив. Жовті пелюстки корзинок соняшника використовують у медицині.
При переробці насіння соняшника олію повністю не видавлюється. В жмисі, який складає 40-45% від маси переробленого насіння остається до 8-10% жиру. Це цінний концентрований корм (1,1 корм. од. В 1 кг.) для сільськогосподарських тварин, що містить не лише жир, а і білок (біля 40%), вуглеводи і зольні елементи.
Україна є однією з провідних держав по виробництву технічних культур, вагоме місце серед яких займає і соняшник. Але зараз спостерігається зменшення виробництва сільськогосподарської продукції. Однією з основних причин є зниження урожайності. Негативний вплив на це здійснює те, що в Україні приміняється переважно екстенсивний метод ведення землеробства, незадовільне використання зрошуваних земель, недостатнє впровадження досягнень науки і передового досвіду. Слабка забезпеченість сільського господарства технікою і добривами та іншим.
Щоб вирішити ці проблеми, необхідно перевести сільське господарство на індустріальну основу, покращити використання землі за рахунок підвищення її родючості, добиватися зростання урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тварин, більш раціонально використовувати наявну сільськогосподарську техніку, удосконалювати організацію транспортування, зберігання і переробки продукції сільського господарства. На забезпечення здійснення цих завдань та реалізацію державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектору економіки на засадах приватної власності направлений Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення...

У свою чергу, посівні площі окремих груп культур поділяють на озимі і ярі, а ярі, крім того,— на культури ранньої і пізньої сівби; за способом сівби - на суцільні і просапні культури, безпокривні (на самостійній площі) і підпокривні (підсіяні під основну культуру). За кінцевим використанням продукції посівні площі поділяють на посіви насіннєвих, фуражних і товарних культур. У посівних площах зернових і зернобобових культур залежно від характеру використання виділяють посіви хлібних культур (пшениця, жито), круп'яних (просо, гречка, рис), зернофуражних (ячмінь, овес, кукурудза), зернобобових (горох, вика, квасоля).
Динаміку посівних площ аналізують порівнянням фактичного розміру посівів окремих культур і в цілому у поточному році з відповідними фактичними даними за минулі роки, При цьому використовують показники динаміки (абсолютні прирости, темпи зростання і приросту), а також способи визначення основної тенденції розвитку в рядах динаміки (укрупнення періодів, згладжування за допомогою ковзної середньої, аналітичне вирівнювання способом найменших квадратів).
Аналізуючи структуру і структурні зрушення посівних площ, обчислюють частку посівів окремих культур або їх груп у загальній площі всіх посівів. У кожному господарстві структуру посівних площ визначають залежно від його грунтово-кліматичних умов, спеціалізації, забезпечення основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами, від розміщення господарства щодо заводів з переробки сільськогосподарської сировини тощо.
Статистика аналізує структуру посівних площ по окремих господарствах, категоріях господарств (колективних, державних, міжгосподарських, фермерських, особистих підсобних тощо), адміністративних районах, зонах, під зонах. Крім того, показники структури аналізують як у цілому по всій площі посіву, так і за окремими групами культур, (зернових, технічних, картоплі і овоче-баштанних, кормових).
Під час аналізу динаміки і структури посівних площ особливу увагу приділяють виявленню резервів розширення...

Аналіз причин незадовільного стану з виробництвом соняшнику в Харківській області в останні роки свідчить, що основними з них є низький рівень матеріально-технічного забезпечення технологічних процесів, а також недостатня пристосованість рекомендованих технологій до конкретних умов виробництва.
Світовий досвід свідчить, що розвиток землеробства повинен будуватися на ефективному використанні раціональної системи польових і кормових сівозмін, що виконують роль безвтратного біологічного регулятора процесу відтворення родючості ґрунтів, фітосанітарного, водного і поживного режимів грунту.
Кожна сівозміна повинна повною мірою відповідати грунтово-кліматичним умовам району, формі організації, формі організації і напрямку виробничої діяльності господарства, територіальному розміщенню, а також кон'юнктури ринку на сільськогосподарську продукцію.
В умовах швидко прогресуючого зниження родючості ґрунтів, обвального зменшення виробництва органічних добрив і застосування мінеральних добрив, пропонуємо запровадити в господарстві схему польової сівозміни, рекомендованої інститутом рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, інститутом ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського.
У майбутньому за умови виведення стійких до хвороб і вовчка сортів і гібридів та створення ефективних засобів боротьби з шкідниками, збудниками хвороб і бур'янами, підвищення загального рівня агротехніки, імовірно з'явиться можливість більш високого насичення сівозмін соняшником і скорочення термінів повернення його на попереднє місце вирощування.
Запровадити інтегровану систему захисту рослин на основі сучасних агротехнічних, біологічних та хімічних засобів боротьби з шкідливими організмами у урахуванням економічних та екологічних порогів шкідливості. Це дозволить на 58% підвищити її економічну ефективність, знизити енергоємність системи обробітку ґрунту, відмовитися від частини технологічних операцій.