Кримінологічна характеристика особистості статевого злочинця

Актуальність теми. Сексуальна поведінка варіює залежно від часу й культури, але роль родини як соціального осередку диктує норми сексуальних відносин між чоловіком та жінкою, додержання яких прагнуть забезпечити релігія й закон. Глобальна категорія «статевих злочинів», включає у себе примус і експлуатацію жертв проти їх волі, тобто злочини «з жертвами». До 1960-х рр. кримінологія приділяла лише спорадичну увагу статевим злочинам. Соціологи фокусувалися в основному на колективних формах відхилень, таких як гомосексуальні співтовариства або проституція. Злочини з жертвами вважалися галуззю інтересів психологів і психіатрів. Акценти змістилися після того, як відбувся сплеск інтересу до цієї категорії злочинів, пов'язаний головним чином з феміністськими поглядами, згідно яким зґвалтування - це продукт культури, тобто скоріше насильницький, ніж статевий злочин. Однак психологічні дослідження, що стосуються статевих злочинів з жертвами, також стали розвиватися, в основному під впливом інтересу до методів втручання.
Сексуальна злочинність, з огляду на її особливе місце в структурі злочинності й вплив на суспільну моральність, заслуговує самостійного розгляду й вивчення. Характерною рисою цього виду злочинності є те, що його найнебезпечнішу частину складають насильницькі злочини (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Саме ці злочини часто бувають пов'язані з іншими формами злочинного насильства - вбивствами, нанесенням шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості, побоями, катуваннями й ін. Потерпілим крім фізичних ушкоджень наносяться ще й психологічні травми, які можуть зруйнувати усе подальше життя людини.
Ці злочини являють собою особливу небезпеку тому що сексуальна злочинність відрізняється високим рівнем латентності, якщо, звичайно, статеві злочини не пов'язані з вбивством. Особливо часто залишаються не розкритими сексуальні замахи, вчинені в родині. Багато випадків педофілії не виявляються, тому важко сказати, які її...

В процесі дослідження особистості статевого злочинця ми дійшла наступних висновків. Визначення того, що таке статевий злочин і що таке сексуальна поведінка, яка відхиляється від норми, залежить від суспільних стандартів, що змінюються. Розмиті границі того, що підпадає під визначення «анормальної» сексуальної поведінки, вказують на скоріше соціальну, ніж медичну основу визначення статевих девіацій. Проте деякі сексуальні захоплення вважаються дисфункціональними як з психологічної, так і з соціальної точок зору.
Девіація розглядається як відхилення від норми генітального статевого акту між зрілими різностатевими партнерами. Психіатрія XIX ст. характеризувала «неприродні» статеві акти як «перверсії», але в DSM-III-R перевага віддається терміну парафілія, що означає відхилення (para) в тому, до чого людина відчуває потяг (philia). Парафілії відмежовуються від сексуальних дисфункцій і розглядаються як повторювані інтенсивні сексуальні бажання й фантазії, що включають нелюдські об'єкти, страждання й приниження себе або партнера, дітей або інших людей, що не давали на те своєї згоди. Діагноз «парафілія» ставиться в тих випадках, коли бажання (потяг) або фантазії зазнавалися щонайменше протягом шести місяців і людина діяла відповідно до них або зазнавала страждання від них.
Юридичного визначення статевих злочинів змінюється від юрисдикції до юрисдикції й за останнє сторіччя перетерпіло значні зміни.
Статеві злочини визначаються в основному по застосуванню сили, великій різниці у віці, порушенню близьких відносин і порушенню громадського порядку, але їх зв'язок із клінічними поняттями статевих девіаций не є прямим. Не всі парафілічні дії протизаконні, і не всі сексуальні злочини — парафілії.
Відповідно до діючого Кримінального Кодексу України статеві злочини передбачені наступними статтями: зґвалтування (ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України), примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК...