Відображення феномену насильства в суспільній думці

Насильство в його основних формах і проявах перебуває за межами індивідуально-відповідальної, морально санкціонованої поведінки. Так зване легітимне, політико-правове насильство підлягає моральному схваленню не як насильство, а як форма його обмеження; насильство як об'єктивний феномен і знаряддя історії не може бути основою моральної поведінки.
Насильство не може одержати моральної санкції навіть як виняток. Немає таких ситуацій і аргументів, які дозволяли б вважати насильство благом. Воно не може бути висновком силогізму, загальною посилкою якого є теза про самоцінність людської особистості й взаємності міжлюдських відносин.
Розглянуті в історичному аспекті насильство й ненасильство можуть бути інтерпретовані як різні щаблі, стадії єдиного процесу. У плані переходу від однієї щаблини до іншої, від насильства до ненасильства, наш час є критичним, коли потрібен якісне зрушення вперед, рівнозначний зміні основ життя.

Актуальність теми. Незважаючи на всі теорії морального вдосконалювання людства, багато вчених ХХ століття називають століттям тоталітаризму. На рубежі третього тисячоріччя питання війни й миру залишається самими актуальними поряд з такими, як всесвітня екологічна криза, вичерпання природних ресурсів і т.д. У сучасному світі тема насильства і боротьби з ним набуває поширення, з огляду на те, що насильство розриває суспільну комунікацію, руйнує її загальновизнані підстави, що одержали вираження в традиціях, звичаях, праві, інших формах культури. У цьому змісті воно являє собою порушення суспільного договору, норми, правила. Насильство є злочин. У процесі насильства одні індивіди (групи людей, співтовариства) нав'язують себе, свої цілі й норми іншим, прагнуть підкорити їх собі. При цьому передбачається, що перші краще за інших, що вони мають право так себе поводити. Насильство - не просто розрив інтерсуб’єктивної комунікації, а такий розрив, що здійснюється по його власних законах; воно виправдує себе тим, що задає більш високу комунікативну основу. У цьому змісті насильство є феномен культури й історії. Так, наприклад, воно, як правило виступає під прапором ідей загального добра й справедливості, тому що саме ці ідеї є цементуючою основою людських відносин у рамках соціальних і політичних союзів.
Феномен насильства вивчається різними науками: соціологією, психологією, політологією, правом і іншими. Етику воно цікавить під кутом зору його морального обґрунтування й виправдання. Нас феномен насильства цікавить з філософської точки зори, а саме - чи може насильство вважатися морально гідним способом суспільної поведінки, чи може воно бути інтерпретоване як акт доброї волі та одержати санкцію моралі. Мова йде про мораль у її сучасному розумінні, яка незалежно від розробіжностей в її конкретних історичних, релігійно-культурних форм і філософських інтерпретацій виходить з ідеї самоцінності особистості й людської солідарності у тому виді, у якому ця остання...

В процесі дослідження відображення феномена насильства в суспільній думці, ми дійшли висновків, що насильство негативно по визначенню. Це руйнівна сила, що принижує, насилує, придушує, експлуатує кого-небудь. Насильство проявляється в різних і різноманітних формах і ступенях: фізичне й психологічне, міжособистісне й структурне, соціальне, політичне, військове, економічне, культурне, релігійне й т.д.
Насильство прямо ототожнюється зі злом взагалі. Насильством іменується тільки такий зовнішній примус людини, що гідно осуду. Насильство сприймається суспільною свідомістю як дія образлива, незаконна.
Легітимність же насильства, полягає в тому, що воно одержує моральну, суспільну санкцію тільки в тій мері, у якій виступає моментом, етапом на шляху подолання насильства. У цьому випадку діє така ж логіка, як і в ситуації вибору меншого зла. Менше зло вибирається не тому, що воно зло (зло взагалі не може бути предметом морального вибору, як довів ще Сократ), а тому, що воно менше .
Насильство в його основних формах і проявах перебуває за межами індивідуально-відповідальної, морально санкціонованої поведінки. Так зване легітимне, політико-правове насильство підлягає моральному схваленню не як насильство, а як форма його обмеження; насильство як об'єктивний феномен і знаряддя історії не може бути основою моральної поведінки.
Насильство не може одержати моральної санкції навіть як виняток. Немає таких ситуацій і аргументів, які дозволяли б вважати насильство благом. Воно не може бути висновком силогізму, загальною посилкою якого є теза про самоцінність людської особистості й взаємності міжлюдських відносин.
Розглянуті в історичному аспекті насильство й ненасильство можуть бути інтерпретовані як різні щаблі, стадії єдиного процесу. У плані переходу від однієї щаблини до іншої, від насильства до ненасильства, наш час є критичним, коли потрібен якісне зрушення вперед, рівнозначний зміні основ життя.
Для любові потрібно більше кругозору й більше мужності, ніж...