особисті права і свободи людини

Вступ
Історію становлення та розвитку державності неможливо відокремити від пошуку оптимальних взаємовідносин між людиною та владою. Ці відносини завжди були ключовими, визначальними в державах будь-якої формації. Людина завжди вважалася, у правовій державі, невід’ємним елементом самої держави і, звичайно, захист з боку країни мав би бути їй забезпечений.
У статті 1 Конституції України сказано, що Україна є суверенна і незалежна , демократична, соціальна, правова держава, тому захист особистих прав і свобод, або ще як їх називають, громадянських, мають бути на найвищому рівні. У світовій практиці саме за цим критерієм визначається на скільки дійсно країна є правовою.
Звичайно, на початкових етапах розвитку державності переважна більшість людей об’єктивно займала одну з двох правових позицій – або вони, тим, чи іншим чином впливали на владу, або були цілком безправними. Таке становище було обумовлене соціально-класовою боротьбою людини і в останньому випадку свідчило про відсутність реальної демократії, обмеженість свободи, нерозвинутість інститутів державності.
Встановлення формальної правової рівності громадян держави було важливим історичним кроком на шляху до визнання свободи людини, її правового статусу, встановленню правової держави.
Встановлення державності та побудова нової правової моделі держави, у якій би всі люди мали права та знали обов’язки і були абсолютно захищені від протиправних посягань, стало об’єктом дослідження і створення не лише сьогодні. Ще Еврипід, сприймаючи ідею прав людини, як головну у житті міста-держави зазначав, що у міста не має гіршого ворога, ніж деспот, який відміняє спільні закони, а править сам, тримаючи у руках закон. У вільній державі, за ствердження Перікла, править закон, а не правитель і закон заслуговує на повагу громадянина навіть попри те, що в окремому випадку закон карає його. Свобода і верховенство закону – ось два взаємодіючі аспекти доброчинного державного управління. Ось та таємниця міста-держави, що як...

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996.
2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України” від 23 грудня 1997р.//Відомості Верховної Ради. – 1998. – №20 – ст.99
3. Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 р.// Вісник Верховної Ради України. – 2001р. – №4. – ст.65.
4. Закон України ”Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року //Відомості Верховної Ради. – 1994. – №23. – ст. 162
5. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.// Вісник Верховної Ради України. – 1992. – №48. – с.650
6. Закон України ”Про міліцію” від 20 грудня 1990року //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №4. – с.56-59
7. Буткевич В. Г. Теоретические основы взаимодействия международного и внутригосударственного права: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – К., 1989р. – 30 с.
8. Буроменський М.В. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому порядку України// Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №1 (16). – с.86-94.
9. Галкин Б.А. Советский уголовно-процесуальный закон. – М. 1989р. – 289 с.
10. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування: - Київ, 1997. – с.368-405
11. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини// Український часопис прав людини. – 1999. - №1. – с.27
12. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – Київ, 2002. – 207 с.
13. Куц Г.Г. Застосування норм Європейської конвенції та прецидентної практики Європейського Суду з прав людини судами України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №2. – С. 18-24.
14. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб. – Київ,1999. – 290 с.
15. Основи конституційного права україни: Підручник, 2-ге док. вид./ За ред. В.В....