Основные взгляди на взаимосвязь морали и политики

У світовому соціальному житті можна виділити чотири головних підходи до взаємовідносин політики і моралі. Історично першим з них є моралізаторський підхід. Виражається в крайній формі — у формі морального абсолютизму, — цей підхід означає, що політика повинна не тільки мати високоморальні цілі (загальне благо, справедливість і т.п.), але і при будь-яких обставинах не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність і т.п.), використовуючи при цьому лише морально припустимі засоби.

Моралізаторський підхід до політики, що панував у суспільній думці аж до Нового часу, не утратив свого значення й у XX в. Відомий російський релігійний філософ В.С. Соловйов писав: "Як моральність християнська має на увазі здійснення царства Божія усередині окремої людини, так християнська політика повинна підготовляти пришестя царства Божія для всього людства як цілого, що складає з великих частин - народів, племен і держав"[1] .

Звільнений від крайностей, моралізаторський підхід до політики представлений, зокрема, в ідеології християнсько-демократичного руху — одного з найбільш впливових політичних рухів сучасного світу. Такий підхід, що розуміється як моральний орієнтир суб'єктів політики, їхнє прагнення зробити її моральної, з огляду на при цьому соціальні реальності, сприяє гуманізації політики. У той же час життя показало, що спроби цілком підкорити політику моральності в дусі морального абсолютизму прирікають її на неефективність і тим самим компрометують і мораль і політику.

Політика поза мораллю
Гіпертрофованим відображенням розходжень політики і моралі є підхід до їх взаємовідносин, що відокремлює ці дві області громадського життя друг від друга. Відповідно до цього (другому) підходу, політика і мораль автономні і не повинні втручатися в компетенції один одного. Мораль — це справа цивільного суспільства, особистої відповідальності, політика ж — область протиборства групових інтересів, вільна від моральності.

Родоначальником таких...